Наші герої

Величко Володимир Володимирович

Величко Володимир Володимирович народився 03.06.1971 року у місті Хмельницькому. Навчався у школі-інтернаті №2, закінчив Бердичівську школу прапорщиків, проходив службу в Афганістані.
Учасник війни в Афганістані, повернувся з пораненнями: контузія, ушкодження хребта та шрам від кулі біля серця. З 1996 року розпочав трудову діяльність на ХКП «Електротранс».
Активний учасник Революції Гідності. Доброволець з перших днів російсько-української війни, ДУК «Правий сектор», спецпідрозділ «Дніпро-1», позивний «Хохол» (ще з Афганістану).
Під Пісками підрозділ потрапив під снайперську перестрілку, Володимир стояв у «мертвій точці», тоді він зумів витягнути загиблого та двох поранених. Востаннє приїжджав додому 6 серпня, щоб охрестити сина, 9-го відбув на передову.
Вдень 12 серпня, автобус групи бійців ДУК «Правий сектор» потрапив у засідку на блок-посту поблизу м. Донецька на об’їзній трасі біля залізничної станції Мандрикине. Володимир Величко загинув від смертельних ран. Врятуватися вдалося тільки трьом бійцям, які потрапили у полон.
Без Володимира залишились мама Антоніна Величко, дружина Катерина Іванівна та четверо синів: Сергій 1994 р. н., Олександр 2006 р. н., Микита 2010 р. н. та Кирило (народився перед початком Революції Гідності).
Похований Володимир Величко 22 серпня 2014 року у місті Хмельницькому на Алеї Слави міського кладовища у Раковому.
Указом Президента України від 14.11.2014 року № 844 за самовіддане служіння Українському народу, виявлене під час Революції гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), нагороджений Орденом Героїв Небесної Сотні (посмертно).
Указом Президента України від 12.03.2021 року № 97 за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народу був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Рішенням 5-ї сесії Хмельницької міської ради від 16 березня 2016 нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага» жителів міста Хмельницького (посмертно);
Рішенням Хмельницької міської ради Володимиру Величку присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» (посмертно).

Остапчук Сергій Васильович

Остапчук Сергій Васильович народився 28. 07. 1970 рік в смт Антоніни Красилівського району, Хмельницької області.
Навчався у Хмельницькій ЗОШ №22, потім у ПТУ №8, де отримав професію слюсаря. З 1994 по 1997 рік служив у ракетній дивізії міста Хмельницького. Після проходження строкової служби працював слюсарем ремонтної бригади – в Антонінському ремонтно-транспортному підприємстві. 2008 року прийнятий на посаду слюсаря та електромонтера у міську поліклініку №2, з 2013-го працював слюсарем комунального підприємства «Електротранс».
У 2015 році мобілізований до лав Збройних Сил України, згодом продовжити службу на контрактній формі. З 2016-го – сержан, механік-водій (БМП) 72-ї бригади.
24 червня 2018 року зазнав поранення під час інженерних робіт з облаштування спостережного поста поблизу смт. Луганське – із настанням темряви противник вів прицільний вогонь з АГС та великокаліберних кулеметів від Лозового. Сергій чергував на блокпосту зі своїм побратимом, коли під час чергової атаки противника перед ними розірвалася міна; обох бійців одразу відвезли до лікарні.
25 червня 2018-го помер від вогнепально-осколкового поранення у реанімаційному відділенні лікарні Бахмута.
29 червня 2018 року похований на Алеї Слави кладовища «Ракове».
Без Сергія лишилися батьки і двоє братів.
Указом Президента України № 239/2018 від 23 серпня 2018 року «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкового виконання військового обов’язку» — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Рішенням позачергової 24-ї сесії Хмельницької міської ради №1 від 28 вересня 2018 року) Остапчуку Сергію Васильовичу присвоєно звання Почесного громадянина міста Хмельницького.

Пасєка Віктор Степанович

Пасєка Віктор Степанович народився 08.06.1965 року с. Мончинці Красилівського району Хмельницької області.
Проживав у Хмельницькому, де працював водієм тролейбуса в ХКП «Електротранс». 12 вересня 2018 року призваний Хмельницьким обласним військоматом на контрактну службу. Молодший сержант, командир бойової машини — командир відділення 2-ї гірсько-штурмової роти 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Учасник Операції об’єднаних сил на території Донецької та Луганської областей з 2018 року. Спочатку служив як мінометник, згодом — командир відділення. Завершення служби мало відбутись у кінці серпня 2021 року.
Загинув Пасєка Віктор Степанович 18 березня 2021 року близько 12-ї години, під час масованого обстрілу позицій українських Збройних сил внаслідок кульового поранення голови.
Похований 21 березня, на Алеї Слави міського цвинтаря у Хмельницькому. Залишилися донька та двоє онуків.
Указом Президента України № 149/2021 від 7 квітня 2021 року «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Дмитро Львович Бірюк

Дмитро Львович Бірюк народився у місті Хмельницькому 21 січня 1981 року.
З дитинства ріс в атмосфері любові до України, адже його тато Лев Васильович Бірюк, народний депутат України, стояв біля витоків відновлення Незалежної України.
Дмитро навчався з першого по дев’ятий клас у школі №18. Загальну середню освіту здобув в обласному багатопрофільному ліцеї Хмельницької обласної ради у 1997 році. Під час навчання у школі та ліцеї багато разів був переможцем та призером олімпіад, конкурсів, організованих Малою академією наук України. Так у 1997 році став переможцем ІІІ (Всеукраїнського) етапу МАН у секції «Художня література».
Вищу освіту здобував у Київському міжнародному університеті, у 2006 році захистив кваліфікацію «бакалавр міжнародних відносин». Дмитро Львович вільно володів англійською мовою, вивчав фарсі (перську мову), історичну арабську мову.
Останні роки працював у Хмельницькому. Останнє місце роботи – ХКП «Електротранс».
З початку повномасштабного вторгнення Дмитро Львович добровольцем став до лав ЗСУ на захист України, 17 серпня 2022 року прийняв присягу військовослужбовця. Вишкіл бійця аероштурмової бригади проходив у Великобританії. Солдат, служив навідником військової частини А2120 (81-ша окрема аеромобільна бригада).
Загинув 16 лютого 2023 року, виконуючи бойове завдання, під Бахмутом. Урочисте поховання Героя України Бірюка Дмитра Львовича відбулось 01 березня 2023 року на міському Меморіалі Героїв України. Почесний Громадянин міста Хмельницького, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).